22.1 C
Київ
21.05.2024
Агресія росії Аналітика Влада Київський регіон

Евакуація жителів північної Київщини: що було не так рік тому

Чому в перші дні війни значна частина мешканців північної Київщини й не думали евакуюватися, – задається питанням журналіст Максим Скорина у матеріалі “Поворот не туди” інтернет-проєкту ТЕКСТИ.ORG.UA. Нижче ми публікуємо скорочений варіант матеріалу, повну версію ви можете прочитати на сайті “ТЕКСТІВ”.

Отже, коли росія вторглася, влада повторювала оптимістичні повідомлення, що українські війська успішно відбивають атаки. Це коштувало життя тим, хто їм повірив і вчасно не виїхав з несподівано окупованих територій. А були й такі, хто через незнання їхав в окупацію, хоча сподівався лише пересидіти війну поза Києвом.

влада повторювала

оптимістичні повідомлення

У перші дні війни було дуже легко потрапити до рук окупантів або й розпрощатися з життям, якщо просто повернути “не на ту” вулицю при виїзді з рідного міста чи села. В основі цього — відсутність чесних повідомлень з боку влади. Ми знаємо випадок, коли сім’ї вдалося виїхати з окупації після публікації поста аналітика-аматора Тома Купера. Він відстежував пересування військ з відкритих джерел і писав звіти. Люди прочитали, дізналися, де наші, а де окупанти, які дороги вільні — й так урятувалися.

Такі звіти мала б надавати влада, але вона цього не робила, прикриваючись необхідністю секретності, а насправді через побоювання говорити відверто та нездатність створити план для найгіршого сценарію і слідувати йому.

Ми не стверджуємо, що слід було організовувати евакуацію. Але щоб зберегти багато життів, достатньо було збирати й оприлюднювати правдиву інформацію про просування окупантів.

За суперечками про військову готовність країни на початку війни ми забуваємо про ще один аспект. А саме — наскільки українська влада виявилася готовою мінімізувати небезпеки для мирного населення.

Перші ракети впали на Київ о 4:35 ранку — і жодні

сирени тоді про це не попередили

Паралельно з висадкою десанту під Гостомелем почався марш російських військ на Київ. До того ж звідти, звідки українська влада, найімовірніше, не сподівалася. Під ударом поступово опинилося населення всіх міст-супутників Києва на півночі: Бородянки, Ворзеля, Бучі, Ірпеня… Населення яких, звісно, належно не поінформували, як їм поводитися в умовах, коли на них насуваються окупаційні війська.

“Уранці 24 лютого ми їхали через Ірпінь і Бучу, — розповідає мешканка Києва Оксана. — На вулицях було повно людей, хтось стояв у черзі до банкоматів, хтось ішов за продуктами, багато людей просто стояли окремими групками й обговорювали, що робити далі. На парковках було повно машин — здається, тут паніка була значно меншою, ніж у Києві. Я так розумію, що більшість не мала жодного чіткого плану, що робити далі”.

більшість не мала жодного

чіткого плану, що робити далі

Мешканці Києва, готуючись до наступу, читали статті про війну, які ґрунтувалися на досвіді Донбасу 2014 року. У цих матеріалах і численних тренінгах розповідали, що під час бойових дій варто покинути велике місто. Саме це кияни й зробили. Мешканці сусідніх містечок вважали, що вони у відносній безпеці, адже не думали, що потраплять під ракетні обстріли і що ворог зайде в місто. А доступ до харчів і води, як вважали люди, у них є в разі будь-якого розвитку подій.

Перші фото вбивств на Житомирській трасі шокували українців. Їх зробив відомий репортер Стас Козлюк, який 3 квітня поїхав перевірити, чи вільна ця дорога. За словами Стаса, фото зроблено за 20-25 км від Києва.

“Одразу після вторгнення ми вирішили з сім’єю поїхати з Києва на дачу в Макарівський район, бо думали, що там буде тихіше, — розповідає мешканець Києва Андрій. — Спочатку ніби все так і було. З боку Гостомеля чули шум бою, але в нас було тихо. З телевізійних новин теж ніби чогось страшного не загрожувало. Планували залишатися надовго. Але якоїсь миті нам почали дзвонити родичі з півночі Житомирщини й розповідати, що в нашу сторону з Білорусі йдуть російські війська. Чесно, я не дуже в це вірив, але зрештою ми вирішили про всяк випадок поїхати в бік Житомира на кілька днів. Виїхали ввечері, а вже наступного ранку в село зайшли росіяни”.

Проте внаслідок усіх цих старань влади мешканці населених пунктів, які росіяни невдовзі окупували, потрапляли у своєрідну інформаційну пастку — з одного боку, їм говорили про необхідність дозованої подачі інформації, щоб не повідомити щось важливе ворогу, а з іншого — що ворог ось уже втікає, що ще “два-три тижні” й настане перелом.

Житомирська траса. Квітень 2022 року

В умовах, коли отримати в реальному часі об’єктивну офіційну інформацію було доволі складно, саме телеграм-канали й інші соцмережі стали одним з основних джерел інформації. Саме тут оприлюднювали найоперативнішу інформацію, зокрема й про пересування окупантів. До речі, у соцмережі, зокрема на тг-канали, пішли й деякі державні органи, зокрема ДСНС, які через загрозу хакерських атак відключили офіційні сайти.

Біда була лише в тому, що в перші дні та тижні ця інформація й там була досить фрагментарною. Іноді ставало важко зрозуміти, що власне відбувається на злитих місцевими мешканцями відео. До всього, почалися проблеми з інтернетом.

Житомирська траса. Квітень 2022 року

Єдині, хто давав цілісну картину про хід наступу ворога, — це Генштаб ЗСУ та командування родів військ. Та інформацію публікували по-бюрократичному сухо, до того ж написане доводилося звіряти з картою. Саме цим і займалися аналітики на зразок уже згаданого Тома Купера.

Нижче на скріні — одне з повідомлень ЗСУ. Ми, як і багато українців, вдячні армії навіть за такі сухі повідомлення, їх чесність давала відчуття, що ситуація хоча й важка, але хаосу вдалося уникнути. Проте вони тонули в загальному потоці інших суперечливих повідомлень від органів цивільної влади, офіційних спікерів і неофіційних радників ОП. Цивільна влада не змогла взяти за основу повідомлення військових і широко доносити їх до людей.


На початку березня про небезпеку повідомили в Київській обласній військовій адміністрації. Ось повідомлення на тг-каналі адміністрації від 3 березня. Хоча схожі повідомлення на їхніх ресурсах не були регулярними й губились у потоці іншої інформації.

Звісно, за евакуацію та інформування населення відповідали й місцеві органи влади. Не забуваймо, що урядовою постановою ще від 2013 року чітко прописано створення та функції комісій з евакуації при місцевих органах влади. Передбачено інформування населення та вивезення його в безпечні регіони в разі виникнення небезпечних ситуацій, зокрема й збройного конфлікту. І десь ці комісії справді працювали, а десь вони були лише на папері через бездіяльність влади чи “непереборні обставини”.

Так, наприклад, мер Бучі Анатолій Федорук, за його ж словами, змушений був піти в підпілля під час окупації росіянами міста, тому не міг належно інформувати мешканців Бучі. Саме відсутність інформування населення та дій з евакуації ставили йому за провину деякі містяни. Але мер заявляє, що місцева влада не отримувала об’єктивної інформації від державної адміністрації. “Ми цікавилися, як нам діяти. Обласне, районне керівництво сказало, що російські війська в Бучу не зайдуть”, — розповідає Федорук.

Загалом до всієї цієї ситуації напрошується одне просте порівняння. За мирного часу в мирній країні на будь-якому нормальному підприємстві, де керівництво дбає за безпеку своїх працівників, воно організовує з певною системністю навчальні заходи щодо евакуації персоналу в разі виникнення пожежі чи будь-якої іншої техногенної катастрофи.

Можна запитати, що заважало керівництву країн, профільних відомств, місцевій владі здійснити схожі заходи, підготувати населення, розробити належні інструменти інформування в умовах, коли союзники України не втомлювалися інформувати про навислу загрозу?

Околиці Бородянки у жовтні 2022 року

Ми також розуміємо, що оптимістичні заяви були потрібні, щоб державу не охопила лавина справжньої паніки, коли всі органи влади сиплються й ніхто не чинить спротиву. Але питання, чи доцільно було тримати загальний бойовий дух коштом тисяч мирних жителів, які потрапили в безвихідь через довіру до офіційних повідомлень, таки залишається відкритим.

фото – Стас Козлюк та Євген Цяпенко.

Підписуйтеся на новини Telegram-каналу “Київський регіон” тут: https://bit.ly/3a1JE4L

Помічник Залужного назвав ім’я хлопця, який торік врятував аеропорт у Гостомелі

 

Схожі записи

Звернення голови КОДА Олексія Чернишова щодо процесу формування ОТГ

В обласній раді обговорили проєкт бюджету Київщини на 2022 рік

Столичні школи до кінця тижня навчатимуть у змішаному форматі

Напишіть коментар