28.7 C
Київ
16.07.2024
Київський регіон Обухів Суспільство

Патронат на Київщині: Найголовніше дати дитині відчуття сім’ї

За чотири роки роботи Юлія з чоловіком прийняли 11 хлопців та дівчат. Двом із них знайшли інші сім’ї. А решта – повернулися до своїх родин. Це Юля розповіла проєкту “Гостини у родини”, до відеозйомки якого долучився і журналіст “Київського регіону” Євген Цяпенко.

“Краща допомога – це не принести до дитячого будинку якісь смаколики або гаджети, найкраще – обігріти дитину, подбати про неї. Вона має відчути, що таке сім’я”, – вважає патронатний вихователь із міста Обухова Київської області Юлія Тарасенко про особливості своєї роботи.

Чому саме патронат ви обрали для своєї родини?

Юлія: Ще до початку війни, у 2014-ому році, ми обговорювали, що могли би взяти в сім’ю дитину. І мій чоловік підтримував цю ідею. Коли дізналися, що є така послуга, яка ще додатково оплачується – для нас це стало здивуванням. Наче й допомагаєш дітям, допомагаєш сім’ям – і, водночас, отримуєш фінансову допомогу на дітей, яких влаштовуєш. Плюс – зарплата.

мій чоловік

підтримував цю ідею

Тоді мій чоловік сказав: «Якщо ти хочеш, якщо ти зможеш – то я тебе підтримаю». Обов’язкова умова в патронаті – патронатний вихователь та помічник патронатного вихователя. Виходить, що якщо б він сказав «Ні», ми напевно не змогли цим займатися.

А свої діти у вас є?

Юлія: У мене троє дітей. Старший син захищає нашу батьківщину. А двоє – ще малолітні, і я з ними теж говорила щодо того, що дітям потрібна допомога. І наша сім’я може їх прихистити, вони наші гості. Я обов’язково на цьому наголошувала для того, щоб не було ревнощів. Вони в мене спитали: «А у нас назавжди ці діти будуть жити?». Я відповіла: «Ні, ми допоможемо цим діткам, і вони підуть до своєї сім’ї. Або у них буде нова родина». Тому мої діти це сприйняли добре. Вони стали великими помічниками та приділяють увагу іншій малечі, коли у мене не вистачає на це часу. Це вже як команда, гра – і тому діти допомагають у цьому випадку.

Чи довгим був процес створення патронатної родини?

Юлія: Це не швидкий процес, однозначно. Коли ми подали повний пакет документів, ще повинні були обов’язково пройти навчання. Воно зазвичай не персоналізоване для однієї родини, навчаються одразу невеликі групи. Ми 2 місяці чекали, поки складеться наша група. В ній було 7 сімей. Саме навчання продовжувалось ще 2 місяці.

Це не швидкий

процес, однозначно

Потім додатково проходили медицину з допомогою “Червоного хреста”. Вивчали, як надавати першу допомогу. Після цього було навчання в нашій міській раді, разом з нашими соціальними робітниками. Була перевірка нашого дому на безпеку – щоб упевнитися, що у ньому немає загрози життю дитини. Це достатньо тривалий процес: від ідеї до першої дитини минуло близько 6 місяців.

Скажіть, як довго ви вже патронатний вихователь? Скільки дітей було у вашій родині?

Юлія: За 4 роки ми прихистили 11 дітей. Двоє – знайшли нові родини. Всі інші – повернулися до своїх сімей, які змогли вибратись з тяжкої ситуації. Ми спілкуємося з батьками, з усиновлювачами. Часто світлини висилають, діляться досягненнями. І це дуже зворушливо. Завжди дивлюсь на знімки зі сльозами на очах, але з приємними відчуттями.

А як виглядає ваш день?

Юлія: Виглядає він завжди по – різному, але з патронатом виникла потреба у дисципліні. Дисципліна дуже важлива, коли маєш багато дітей. Інакше виникне хаос. Ми повинні зранку встати, заправити ліжка, зробити зачіски, допомогти всім вмитися, зробити сніданок. Всі звісно разом снідаємо та й загалом намагаємось все робити разом. Це значно оптимізує процес.

Діти повинні пізнавати, гуляти,

читати, навчатися, дізнаватися

На вихідних – завжди їздимо до друзів або вони до нас, в ліс. Влітку – їздимо купатися. Діти повинні пізнавати, гуляти, читати, навчатися, дізнаватися. Все це має бути як і в будь-якій сім’ї.

А буває таке, що у дитини є свої звички та правила? Ви під них підлаштовуваєтесь?

Юлія: Буває, що дитина, наприклад, вже доросла. І неї вже є якісь уподобання щодо їжі. І я ж не можу сказати: «В нашій сім’ї ми їмо тільки ось це, любиш – не любиш, а мусиш». Дитина звикла так їсти, вона хоче таку їжу.

Тож потроху намагаємось перелаштовувати дитину. За потреби – на більш здоровий спосіб харчування. Але не силоміць. Я даю дітям вибір та часто питаю: «Що ми будемо сьогодні їсти?». Намагаюсь дати вибір між двома позиціями – щоб і мені було простіше.

потроху намагаємось

перелаштовувати дитину

Була ще дитина, яка не хотіла чистити зуби. Сказати і заставити: «Йди чистити зуби» – не можна. Тому ми чітко роз’яснювали, якими можуть бути наслідки: «Можеш не чистити, але давай розкажемо, що може статися», «А давай підемо з тобою до стоматолога – він розкаже, що може статися». І дитину ти вже наче і не примушуєш, вона вже сама починає розуміти. І у неї з’являється мотивація.

А як ви прощаєтесь із дітьми, що були у вас на вихованні?

Юлія: Розлучення з дітьми – це, напевно, найважчий етап в патронаті. Особливо важким став перший випадок, бо ми дуже хвилювалися: «А як вона там?», «А чи вона вмилася?», «Чи поїла?», «Чи зачіску зробила?». Це не давало змоги заспокоїтися. Постійно були думки про те, чим сьогодні займалась та дівчинка. І лише коли у нас з’явилась нова дитина, вона змогла перебити ті переживання.

З нами багато

працювали психологи

З нами багато працювали психологи. Ще мені допомагало те, що я з самого початку говорю дітям: «Ви у мене в гостях». Не дозволяю називати мене мамою, прошу звертатися по імені. Дитина розуміє, що вона – в гостях. І згодом повернеться до мами або знайде нову родину.

Юліє, а скажіть, яким результатом ви найбільше пишаєтесь в досвіді роботи патронатним вихователем?

Юлія: Випадки абсолютно різні, не можу навіть порівнювати дітей. Тому не можу сказати, що одній дитині я дала більше, а другій – менше. Думаю, що роблю все можливе по максимуму із свого ресурсу. Сьогодні пролікували зубки, пролікували очі, сходили в зоопарк, щось нове пізнали. І я вже відчуваю, що день минув добре.

ми ведемо

журнали спостережень

Ще ми ведемо журнали спостережень: описуємо емоційний стан, даємо аналіз сильних сторін дитини. Наприклад, була дівчинка, яка класно шила. Їй тільки дай ґудзик з ниткою – і вона всьому навчилася. Відразу зрозуміла, що треба допомагати розвивати це хобі.І в кожного – свої таланти. А є і ризики, я прописую, що з ними треба робити.

Коли перечитую цей журнал – завжди дивуюсь прогресу, який відбувся. Починаю розуміти, що ми, по суті, зробили щось неймовірне. Це надихає працювати далі.

Яку пораду ви дасте сім’ї, що зараз зважується на патронат?

Юлія: Якщо ви задумались, чи прийняти таке рішення – не зупиняйтесь. Я сама не знала, чи робити мені перший крок. Але я дуже рада своєму вибору. Потрібно зробити цей перший крок – піти на навчання. Воно дасть вам нові знання, які обов’язково знадобляться і самій родині в спілкуванні з дітьми.

я дуже рада

своєму вибору

Якщо ви хочете допомогти дітям, допомогти Україні, то це пряма дорога в патронат, не зупиняйтесь в своїх починаннях. Краща допомога – це не принести до дитячого будинку якісь смаколики або гаджети, найкраще – це обігріти дитину, подбати. Вона має відчути, що таке сім’я, а це – найголовніше.

Проєкт “Гостини у родини” створений в рамках проєкту ЮНІСЕФ «Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни», що впроваджується Партнерством «Кожній дитині» за підтримки UNICEF Ukraine на замовлення Міністерства соціальної політики України та Національної соціальної сервісної служби України.

Підписуйтеся на новини Telegram-каналу “Київський регіон” тут: https://bit.ly/3a1JE4L

У Миронівці агрокомпанія зливає небезпечні відходи виробництва людям у городи. ВІДЕО

Схожі записи

Мешканці ОЗ «Межигір’я» вважають що їх безпідставно і принизливо образили

Біла Церква долучилась до акції проти ґендерного насильства

Оренда приміщень у закладах освіти та в редакції газети: що доступно в системі «Прозорро.Продажі» на Київщині

Напишіть коментар