fbpx
13.7 C
Київ
28.10.2021
Переяслав річка Дніпро

У Переяславі в пам’ять про затоплені села на Дніпрі проходить щорічний заплив

Сьогодні під водами Дніпра лежать чимало затоплених сіл та містечок. Причиною стало будівництво у другій половині ХХ ст. каскаду гідроелектростанцій та водосховищ на Дніпрі. Для спорудження останньої, Канівської ГЕС, було затоплено десятки сіл. Громада сіл, раніше розташованих на південь від Переяслава, прагне зберегти пам’ять про свою малу батьківщину, – повідомляє “Київський регіон” з посиланням на проєкт Ukrainer.

Разом із утворенням Канівського водосховища затопленими опинилися багато унікальних природних ландшафтів, пам’яток та важливих для української історії місць. Активні мешканці сіл, затоплених для будівництва ГЕС, створили громадську організацію «Старий Дніпро», яка збирає історичні відомості та розповіді очевидців, видає книги та організовує культурні заходи, серед яких — щорічний заплив «Дніпро ревучий».

Щоб забезпечити та розширити електропостачання та судноплавство в Радянському Союзі, тодішня влада спорудила каскад гідроелектростанцій та водосховищ на Дніпрі, а ще почала будувати ГЕС на Дністрі (читайте також про затоплене подільське село Бакота). Це призвело до зникнення багатьох українських сіл, масових переселень та змін екосистем. Зміна гідрологічного режиму у Дніпрі спричинила сповільнення водообміну і темпу самоочищення. Також внаслідок надмірного випаровування води річка міліє. Через відсутність рибопропускних споруд у басейні Дніпра почали вимирати цінні види риби.

Канівське — одне з шести великих водосховищ на Дніпрі — створене найпізніше. Воно простягається на 160 кілометрів, і лише в межах Переяславщини його площа становить близько 675 м2. У середині 70-х років Канівське водосховище заповнювали водою, внаслідок чого було затоплено близько 20 населених пунктів, зокрема 10 сіл неподалік Переяслава: Андруші, В’юнище, Городище, Зарубинці, Козинці, Комарівка, Монастирок, Підсінне, Циблі, Трахтемирів. Частина сіл були затоплені повністю, а деякі з них було визнано неперспективними. Це невеликі населені пункти, які захоплена централізацією радянська влада позбавляла бюджетних асигнувань на культуру, освіту і торговельно-побутові підприємства.

У зв’язку з плановим затопленням сіл усіх мешканців мали примусово евакуювати, а їхні домівки та місцеві архітектурні пам’ятки — знести.

Селяни по-різному відреагували на переселення: одні раділи, що зможуть переїхати у сучасніші домівки з електропостачанням та іншими зручностями, інші ж не бачили жодних переваг у тому, щоб покинути малу батьківщину. Але евакуація селян відбувалася незалежно від їхнього бажання, тому до початку затоплення мешканців у селах не залишилося.

Процес переселення тривав кілька років. Деякі сім’ї селили в сусідні чи новостворені села. Так, наприклад, замість села Циблі були створені Нові Циблі, куди переселили деяких мешканців із В’юнища, Андрушів та Циблів. Інші ж змушені були шукати домівки самостійно. Люди переїжджали в сусідні населені пункти чи в інші регіони, до родичів. Та з часом багато сімей поверталися у свої села, де жили практично до самого затоплення. Мешканка затопленого села Зарубинці, Віра Гриневич пригадує, що саме так трапилося з її родиною.

— Нас було чотири дочки в батька, і нас забрала сестра в село Іванівка (між Уманню і Кропивницьким. — ред.). Там купив батько хату, і ми там жили один рік, але не прижилися ні бабушка, ні мама, ні ми, діти. Там було незвичайно, чужі люди, все чуже, і ми приїхали назад. Село вже виселялося, наша хата була пуста, і мама приїхала, натопила піч, і ми прийшли назад. І ще рік ми жили у Зарубинцях, а потім уже переселили нас у Нові Циблі.

Зарубинці розташовані на правому березі Дніпра: одна частина села — в долині, а інша на пагорбі. Після повідомлення про затоплення та евакуацію місцеві просили владу переселити частину мешканців долини на гору і таким чином зберегти село, але дозволу таки не отримали. Мешканці Зарубинців щороку збираються на зустріч громади села. Разом перепливають катерами Дніпро, гуляють незатопленою частиною села та заходять у власні оселі. Щоправда, тепер не додому, а лише в гості.

Тодішня влада самостійно оцінювала домівки селян і виплачувала кошти, яких було недостатньо для купівлі чи будівництва нових будинків. Борис Годун, уродженець села В’юнище, розповідає, що підтримки від держави було мало і часто вона зосереджувалася лише на певних пільгах для окремих переселенців:

— Переселенцям давали якісь пільги. Для закупівлі будівельних матеріалів — тієї ж цегли чи шиферу. Бо хто сам будувався, тим було тяжко на той час. А звичайно, шо кому держава будувала і люди, які працювали в колгоспі, то були пільги. Чому? Тому що це був один колгосп.

За кілька років до початку затоплення розпочали суцільну вирубку та вивезення дерев. Деякі вікові дуби зрубали, заховали в котловани та згодом затопили. Те саме трапилося і з деякими церквами, земляними фортецями та будинками місцевого населення: частину було знесено ще до затоплення, решта пішли під воду, і лише окремі будівлі вдалося зберегти. Більшість церков руйнували для того, аби їхні дзвінниці не заважали суднам, які там плаватимуть.

Разом із затопленими селами під водою опинилася велика частина української, зокрема козацької історії, адже саме на цій території відбувалися знакові події козацької доби, такі як Переяславська рада. В ці краї дуже любив навідуватися Тарас Шевченко: тут він замальовував місцеві пейзажі, описував місцевість у своїх віршах. Мешканці села В’юнище кажуть, що саме тут Шевченко почав писати свій «Заповіт». Завдяки його картинам сьогодні ми маємо змогу побачити місцеві краєвиди та пам’ятки архітектури, які були зруйновані чи затоплені під час будівництва Канівської ГЕС. Борис Годун розповідає:

— Шевченка зачарувала краса природи, яка була на той час у цих селах: і у В’юнищі, і в Козинці, в Андруші. Пам’ятаєте, як він за Андруші писав, шо «раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші» (з листа до друга і лікаря А. Козачковського. — ред.). Це не випадково, він був зачарований цим всім.

Краса ландшафтів та архітектури цих наддніпрянських сіл вражала не лише Тараса Шевченка. Сюди приїздили відомі українські режисери знімати сцени для своїх фільмів. Тут знімали весілля для фільму «Хліб та сіль» за романом Михайла Стельмаха, «Веселі Жабокричі» Віктора Іванова та мінісеріал режисера Миколи Мащенка «Як гартувалася криця». У фільмі «Довіра» Миколи Ільїнського можна побачити, який вигляд мало ще не затоплене село Циблі.

А деякі з церков, які змальовував ще Тарас Шевченко, зокрема церква Святого Георгія з села Андруші, зараз містяться в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Сюди на прохання громад перед затопленням у 1971-1972 роках було перевезено кілька зразків місцевої архітектури.

Зараз в Музеї просто неба є кілька хат із повіткою (приміщення для утримання свійських тварин та реманенту) і сажем (місце для відгодівлі свиней, гусей та індиків), сільські двори та церква Святої Параскеви П’ятниці з села В’юнище. Сьогодні у цій церкві міститься Музей космосу. Це єдиний музей космосу в церкві у світі.

З 2010 року, на храмове свято в селі Андруші, Музей просто неба почав організовувати зустрічі мешканців затоплених сіл Переяславщини. На ці зустрічі приїздили переселенці з усієї України, обмінювалися спогадами та історіями. Упорядники музею планували зробити ці зустрічі регулярними та організувати на території музею центр спілкування жителів затоплених сіл.

— Щоб майбутні покоління приходили в музей і бачили, як проходять ці зустрічі, і з уст очевидців дізнавалися, що ж таке переселенці із зони затоплення Канівського водосховища. Ці зустрічі відбувалися впродовж чотирьох років. Ну, а потім воно якось все само собою і затихло.

На жаль, вдалося вберегти лише певну частину пам’яток із затоплених сіл. Більшість із них (наприклад, церква у селі Козинці) були або зруйновані, або опинилися під водою. Незатопленою залишилася церква Святого пророка Іллі в селі Циблі, руїни якої сьогодні можна відвідати. Вцілілі будинки та храми, які зараз містяться в Музеї народного побуту в Переяславі, підтримують у належному стані, і всі охочі можуть побачити зразки тогочасної місцевої архітектури.

ХРАМОВЕ СВЯТО

Місцеве свято на вшанування святого чи євангельської події, на пошану яких названо місцеву церкву.

“Старий Дніпро”

Щоб зберегти пам’ять про затоплені села Переяславщини, у серпні 2015 року колишні мешканці тих сіл створили громадську організацію «Старий Дніпро». Оскільки вся інформація, що стосувалася затоплення та переселення, довгий час була недоступною, про історію цих сіл українцям відомо дуже мало. Тож члени організації намагаються зібрати якомога більше фактів та матеріалів для відтворення та збереження історії сіл, які опинилися під водою, їхніх жителів, звичаїв та побуту. Вони працюють переважно з відкритими архівними документами, спогадами людей, фотографіями та кіноматеріалами.

Члени ГО «Старий Дніпро» самотужки збирають матеріали і видають книги зі спогадами свідків затоплення, їхніми історіями та світлинами. З 2017 року ініціативна група «Старого Дніпра» щороку презентує книгу про одне з сіл.

У команді організації — журналіст Микола Конович, учасник будівництва Канівської ГЕС Віталій Іващенко, експерт ГІС-асоціації України Олександр Мельник, організатор та незмінний учасник щорічного запливу пам’яті про села під водою «Дніпро ревучий» Анатолій Брик і заступник голови ГО «Старий Дніпро» Олександр Сулима. Микола Конович розповідає, що його запросили до команди як автора книг про затоплені села:

— Почалося все із Андрушів. Друга книга була про затоплене Підсінне. Тут я виступав як автор-упорядник: брав ті матеріали, укладав їх, редакційну роботу виконував. А оскільки з селом Трахтемирів стосунки дуже тісні залишилися, то я вже тут виступаю як автор, тому що пропустив через свою душу, через своє серце, бо я його вважаю своєю батьківщиною другою. От і таким чином народилася ця книга.

Крім історичних видань, члени ГО «Старий Дніпро» спільно розробили карту місцевості, що опинилась під водою, на яку нанесли затоплені архітектурні та природні пам’ятки, а також позначили місця важливих історичних подій. Цю карту згодом планують використовувати для проведення екскурсій затопленими селами по Дніпру.

У планах членів організації — перенести карту затоплених сіл у віртуальну реальність та організувати віртуальні подорожі, щоб усі охочі могли побачити, який вигляд ці краї мали до затоплення. Для втілення цієї ідеї вони вже провели аерофотозйомку з дрона. Звичні екскурсії Дніпром планують «оживити» за допомогою доповненої реальності. Голова ГО «Старий Дніпро» Віталій Іващенко розповідає, як виглядатимуть такі екскурсії затопленими селами:

— Хочеться, щоб була можливість віртуально пролетіти до цієї затопленої території і побачить оці затоплені села, віртуально опуститься, зайти в церкву села В’юнище чи в церкву села Андруші, зайти в школу, побачить, як жили люди.

Одним із найбільших проєктів ГО «Старий Дніпро» є щорічний заплив «Дніпро ревучий». Це спортивно-культурний захід, покликаний привернути увагу до затоплених сіл Переяславщини, розповісти їхню історію та формувати екологічну свідомість.

З 2016 року спільно з громадською ініціативою «Корінь нації» активісти «Старого Дніпра» щороку організовують заплив і розробляють маршрут. Захід поєднує в собі дві програми: власне заплив та «наземну», культурну частину, де презентують нові книги про затоплені села, демонструють фотографії мешканців тих сіл, проводять майстер-класи та організовують кінопокази.

Обов’язковим елементом культурної програми є виступ одного з колишніх жителів затоплених сіл. У попередні роки запрошеними гостями були уродженці села В’юнище Іван Шпиталь, краєзнавець та автор тритомника «Україна перед Богом та світом» та автор книги «Затоплені села Переяславщини» Микола Чирков.

Щороку учасники запливу долають дистанцію в 3 кілометри, перетинаючи Дніпро, та пропливають над місцем, де колись були села. До запливу долучаються всі охочі відкрити для себе регіон та познайомитися з його історією. Більш професійним плавцям пропонують спробувати свої сили в дистанції на 10 кілометрів.

Головний організатор та автор ідеї запливу Микола Богатир розповідає про завдання та зміст заходу.

— Заплив «Дніпро ревучий» — це не просто заплив, це щось більше. Це й патріотичне виховання, це і збереження історії, це і пропаганда здорового способу життя. Він привертає увагу і об’єднує навколо себе любителів-активістів молодшого, середнього і старшого віку.

Як не дивно, історія запливу «Дніпро ревучий» розпочалася з велопрогулянок, які у 2012–2013 роках організовував Микола Богатир. Спершу подорожував самостійно, брав із собою камеру та фотографував історичні та культурні пам’ятки навколо Переяслава. Проте з’явилася потреба розширити команду, і у 2014 році Микола разом із однодумцями заснували громадську ініціативу «Корінь нації».

Згодом веломандрівки перетворилися у велоекспедиції. Такий формат дозволяв поєднати одразу кілька пристрастей чоловіка: велотуризм, історію та збереження культурних пам’яток. Микола з командою наново відкривали цікаві місця Переяславщини та напрацювали чималу архівну базу для створення туристичних маршрутів, культурологічних та екологічних заходів.

— Тому що ти їдеш, ти щось шукаєш, нове відкриваєш для себе. Бачиш якесь дерево вікове, яке могло би бути одним з туристичних майбутніх об’єктів. Воно має якусь історію цікаву, потребує збереження. Навколо цього дерева починаєш досліджувати — бачиш ще щось більше. І ти бачиш унікальності, які, якщо ти не вплинеш на ці процеси, можуть зникнути чи призабутися.

Серед об’єктів, які наново відкривають для українців Микола з командою — джерела, вікові дерева та архітектурні пам’ятки кінця ХІХ — початку ХХ століття. Велику увагу учасники ініціативи приділяють саме віковим деревам, які, на жаль, на сьогодні збереглися лише у вигляді музейних взірців, а чимало й зовсім зникли. Із взірців цих дерев чоловік планує створити експозицію «Дерева видатних українців».

— В Україні велика кількість дерев, які мають відношення до видатних діячів України. От, до прикладу, Лесин ясен, який зростав до недавнього часу у місті Луцьк, неподалік відомого замку Любарта. Там, де поруч перебувала Леся Українка. Це дерево має стосунок до поетеси, але воно було завалено. Але ми встигли через партнерів, через міську раду Луцька отримати зріз цього дерева. Так само, як і зріз дуба Залізняка, фрагмент запорізького дуба.

Згодом Микола долучився до місцевої любительської команди з тріатлону і визначив особисту мету — переплисти Дніпро. Пізніше ця мета перетворилася на ідею запливу «Дніпро ревучий». Організатори запливу тішаться, що кожного року захід збирає чимало охочих переплисти Дніпро та дізнатися історію затоплених сіл і навіть має постійних учасників.

У планах організаторів — зібрати всі події заходу в книгу «Історії Дніпра ревучого». Вони також сподіваються представити в Музеї народної архітектури в Переяславі експозицію «Фрагменти дерев видатних українців». Микола Богатир розповідає, що є ще дуже багато натхнення, ідей, проєктів та планів, адже так хочеться розповісти про цей край якомога більше. І допоки жива пам’ять колишніх мешканців затоплених сіл — інтегрувати її в українську історію.

— Зберігати пам’ять затоплених сіл є справою честі кожного українця, якщо мова йде про ті території, які були в процесах державотворення з періодів найдавніших до сьогодення. Де козацька тематика досить широко розкрита — той самий Трахтемирів як осередок козаччини. Та сама тема Шевченка.

Раніше “Київський регіон” повідомляв, що у Вишгороді відкрилася виставка про затоплені села Київського моря.

У Вишгороді відкрито виставку «Затоплені села Київського Полісся»

Підписуйтеся на новини Telegram-каналу “Київський регіон” тут: https://bit.ly/3a1JE4L

Раніше “Київський регіон“ вже повідомляв, що на сесії Київської облради перерозподілили чверть мільярда гривень, а за інформацією заступника голови Київської обласної ради Тетяни Семенової склалася критична ситуація з фінансуванням некомерційних медичних закладів області, яку терміново потрібно виправляти.

#КиївськаОбласть #Київщина #КиївськийРегіон #КиївськаОбласнаРада #НовиниКиївщини #НовиниКиєва #Київ #Обухів #РДА #військовінавчання #тероборона #МиколаБогатир #МиколаЧирков #СтарийДніпро #ВіталійІващенко #ВіраГриневич #БорисГодун #В’юнища #НовіЦиблі #Циблі #Переяслав #Андруші #Городище #Зарубинці #Козинці #Комарівка #Монастирок #Підсінне #Трахтемирів #запливДніпроревучий

За матеріалами публікації проєкту Ukrainer.
Фото проєкту Ukrainer.

Схожі записи

Причал поблизу Переяслава може повернутися у власність громади

Пожежа у цегляному цеху

У суді по справі вбивства Кирила Тлявова заслухали керівника поліції

Напишіть коментар