Першу згадку назви “Україна” на європейських мапах 1613 року вдалося знайти історику-досліднику з Київщини Ігорю Полуектову.
Люблю розвінчувати імперські і совкові міфи про Україну реальними незаперечними доказами, – пише у своїй публікації дослідник.
Одне із таких цікавих відкриттів – докладна, на свій час геніальна, карта 1613 року з Амстердаму.
В ті часи, дуже коштовна і надзвичайно відповідальна справа. Фундаментальну роботу над нею розпочав литовський князь Миколай Криштоф Радзивіл ще у 1586 році, щойно отримав княжий стіл, відправивши експедицію на чолі з Мацеєм Струбічем та Томашем Маковським дослідити князівство і навколишні землі. Вже в 1603 році були перші публікації, які не збереглися до наших днів.
В тому ж примірнику, який зберігся (від 1613 р.), робота картографа була настільки скрупульозною та достовірною, а малюнки гравера – настільки витонченими, що він вважається одним із найяскравіших явищ у розвитку європейської картографії XVII ст. і залишався основним джерелом географічних знань про регіон наступні десятки років. Карта містить величезну кількість назв міст, сіл, річок, озер, територій України. А найголовніше, карта Радзивіла стала одним з перших європейських картографічних джерел, де використана назва «Україна» для наших земель.
В розробці брали участь, в т.ч.: український князь Костянтин Василь Острозький (1526–1608), церковний та суспільно-політичний діяч Йосиф Верещинський (близько 1530–1598), математик Якуб Босґрейв (близько 1548–1623). Можливо, були залучені українські вчені Острозької школи, яка тоді була досить потужна.
Відомо, що у різних письмових джерелах назву “Україна” до наших історичних земель використовували ще раніше, позначаючи так майже в усіх випадках території, які і сьогодні є Україною. Але в картографії це одна з перших згадок, якщо не перша.
Від того така цінна та цікава.
Вже в 1603 році іноземним картографом було використано назву, яка була почута від самих місцевих мешканців, а тому вперше для іноземців на мапі з’являється: “Volynia Vlterior quae tum Vkraina tum NIS ab aliis vocitatur”.
З допомогою Oleksandr Malyshev, а також польських історичних описів карти, я спробував це перекласти як: “Волинь тогобічна, що тепер зветься Україною, а часом, іншими людьми, Низ”. Щодо другої підназви є просте географічне уявлення, з центричної позиції тогочасної столиці, Вільнюса, відносно якого українські землі були південніше, тобто вНИЗ по карті. Або власної самоназви, яку використовували українські козаки, що землі вНиз від Києва, за порогами, могли так називати. Як ми знаємо, вживаною є назва: “Військо запорізьке низове”, як опис нереєстрованих козаків, з дислокацією за порогами Дніпра.
Але не лише цим цікава мапа. Адже на ній легко вгадуються, наприклад, назви річок: Dziesna, Borustenes (Dniepr), Stuha, Ros інші біля Києва (Kijouia), Вишгорода (Wijshorod) і Тріпілля (Trzupole)… Позначені державні кордони між Річчю Посполитою, Сіверським князівством, Курляндським князівством, Лівонією, Московським князівством, а також межі земель, воєводств, князівств.
Деяким друзям я висилав в приватні збільшені скріни назв міст, де вони народились, або живуть, та які позначені на мапі віком більше 407 років. Там і БілаЦерква, і Білогородка, і Канів, і Пирятин, і Черкаси, і Володимир, і Хмельник, і Острог, і Тернопіль, і Львів…
Якщо ми поглянемо на цю мапу уважно, то знайдемо, що українські річки (гідротопоніміка), міста, та навіть історичні кордони земель майже не змінились, є пізнаваними і знайомими. Багато цих назв походять з більш давнього минулого, пережили як Орду, так і погроми суздальских завойовників, які в 1169 році розграбували Київ.
Додатком до описаної вище, є окрема карта течії Дніпра від Черкас до гирла в Чорному морі (третє фото), що є не тільки її першим детальним картографічним описом, а взагалі найкращим давнім зображенням річки. Крім назв населених пунктів, річок, озер, карта течії Дніпра має додаткові історичні тексти, або пояснювальні «глоси». Згадані і Хортиця і Січ, яка тоді була на Томаківці. Один з текстів на карті Дніпра окремо описує і знайомить іноземців з таким явищем і поняттям, як «козаки» (De Kozacus). На свій манер, так як змогли зрозуміти і описати 🙂
Тут варто нагадати, що в наступні роки вся Європа знатиме про козаків, слава про яких лунатиме аж до Атлантичного океану. Про це буде одна з моїх наступних статей.
На сьогодні, єдиний екземпляр карти в оригіналі зберігається в головному приміщені музею Carolina Rediviva бібліотеки Uppsala University Library (Швеція) – розміром 920х1120 мм, на тканині. Є подібні екземпляри у Львові, в Національному Історичному музеї Республіки Білорусь, в Литві, Польщі. Оскільки не тільки для України, але і для кожної з цих країн мапа є важливим історичним джерелом знань.
Серед ключових картографів українських земель у зазначений період: князь Радзивіл, Нікола Сансон, Фредерік де Вітт, родина Блау, Мозес Пітт, Йоган Гоманн, Матеус Зойтер, а найбільш скрупулезною роботою, крім описаною мною карти від 1613 року, вважається “Опис України” (1648-1651 р.р.), який став результатом 17 років роботи в Україні французького інженера Гійома де Боплана. Саме “Опис України” сформував європейське сприйняття країни протягом XVII–XVIII ст. (фото 4). Про неї відомо набагато більше.
Загалом, в ті часи розуміння місця України на мапі світу не піддавалось сумніву. Як і назви цієї території завжди сприймались досить однозначно: Русь/Рутенія/Україна – земля, яка багато в чому повторює нинішні кордони України. У європейців не було непорозумінь з цього приводу. Вони з’явились лише з XVIII ст., та і то не у європейців, а країни, яка прагнула стати імперією, а тому захотіла самовільно загарбати собі історичний спадок нашої країни і назву “Rusia/Russia”, до яких не мала жодного стосунку.
Цю тему буде розвинуто в наступних публікаціях.
Ігор Полуектов
#КиївськийРегіон #Київщина #Обухів
