2.1 C
Київ
03.03.2024
Київський регіон Суспільство

Стати родиною для дитини: Патронатна сім’я ділиться досвідом батьківства

“Київський регіон” продовжує знайомити з надважливою зараз темою допомоги дітям, які через різні обставини не можуть жити зі своїми батьками. 

Цього разу представляємо вашій увазі родину Авраменко-Базильчук, яка є однією із найдосвідченіших патронатних родин в Україні – ця дружня родина стала другою в Києві та четвертою в країні патронатною родиною. За 10 років подружжя вже змогло допомогти в житті 19 дітям,

Нині сім’я успішно поєднує послугу патронату та піклування, забезпечуючи право на виховання в сім’ї для чотирьох підлітків. Про свою соціально важливу роботу та життя з дітьми Анатолій та Наталія розповіли журналісту “Київського регіону” Євгену Цяпенку у проєкті “Гостини у родини”.

Розкажіть про патронат і опікунство, у чому різниця?
Патронат – це, фактично, робота, а опіка/піклування – форма сімейного виховання. За патронат нараховується робочий стаж. За роботу з дітьми держава виплачує винагороду і відповідно йдуть відрахування в пенсійний фонд. Діти можуть жити у патронатній родині лише визначений термін – до 6 місяців. Поки спеціалісти служб у справах дітей розв’язують юридичні питання, вирішують подальшу долю дитини працюють з батьками. Після патронату дитина повертається у біологічну родину або ж їй шукають нову люблячу сім’ю.

Патронат на Київщині: Найголовніше дати дитині відчуття сім’ї

Опіка є однією з сімейних форм виховання. Опіка встановлюється над дитиною до 14 років, а піклування – від 14 до 18 років. Тобто це коли береш дитину і виховуєш її до повноліття. Тоді як в прийомних сім’ях і будинках сімейного типу до 23-х років. На час перебування дитини під як під патронатом, так і під опікою держава надає грошову допомогу.

Чи був у вас раніше досвід роботи з дітьми?
Знаєте, до того як ми пішли у патронат, у мене був досвід роботи з дітьми, в школі, в дитячому будинку. Траплялося, що люди, не будучи морально готовими до батьківства, брали дитину, а через місяць вже повертали назад. Дуже боляче було приходити на роботу і знову бачити цю дитину, якій дали надію на сім’ю, а потім її забрали.

Тому я вважаю, що всім кандидатам, які йдуть на прийомне батьківство, треба дати можливість взагалі подивитись на цих дітей і зрозуміти вірність своїх намірів, порадитися із більш досвідченими сім’ями. Коли людина багато читає, багато спілкується з людьми, які вже мають подібний досвід – то починає зважено приймати рішення, а не керуватися виключно емоціями.

А чи прив’язувалися ви емоційно до дітей, яких виховували?
Звичайно. Особливо складно було відпускати підлітків зі складними долями. Не хотілося їх віддавати. Наприклад, у нас був хлопчик, який до цього 6 років провів в інтернатному закладі. Потім його забрала мама, але вона через 5 років померла. Ви уявіть як це все вплинуло на 17-ти річну дитину, з якою ми зустрілися в патронаті. І як нам було потім, через пів року, його знову його кудись віддати? Зважаючи на непросту історію цієї дитини – ми з чоловіком вирішили і запропонували службі у справах дітей залишити його у нас під піклуванням, виключно, щоб не додавати йому травмуючого досвіду.

Чи не ревнував вас син до тимчасово влаштованих дітей?
Наш син на момент створення нас, як патронатної сім’ї, підтримав наше бажання допомагати дітям, спокійно сприйняв те, що в нашій родині житимуть інші діти. Він часто був і нині є нашою додатковою підтримкою, спілкується з дітьми, які перебувають в нашій родині, за потреби завжди допомагає в їх адаптації. Наш син навіть є хрещеним батьком для одного з наших вихованців, з іншими – в тому числі з влаштованими під піклування – має дружні стосунки.

Влаштовані у патронат діти також не конфліктують між собою, бо ми не лише самі готуємося до нового патронатного випадку, але й ретельно готуємо наших підопічних дітей. Наприклад, хлопчик, який залишився під опікою, підтримав наше рішення взяти опіку ще над однією дитиною. Не зважаючи на те, що він жив в нашій сім’ї вже 4 роки, не «доводив» родині що він головний і нам більше ніхто не треба. Діти прекрасно знаходять спільну мову. Підлітки допомагають виховувати молодшу за віком патронату малечу. Для “новеньких” проводять “екскурсії”, показують де в будинку чия кімната і розповідають де що лежить.

Як налагодити стосунки із дітьми, яких береш в родину?

Це непросто і завжди ризиковано. До труднощів треба бути готовими психологічно. Не варто малювати собі в уяві ідеальну картину щасливої родини. Всі діти приходять до нас із своїми хворобами, характерами, переживаннями. Про них треба піклуватися. Їх треба любити. І тоді вони розкриваються з найкращої сторони. До кожного треба шукати свій підхід.

Як вважаєте, патронатні вихователі та опікуни бути суворими?

Одразу дуже важливо встановити в своїй родині певні рамки та правила. І дотримуватись їх повинні не лише діти, а й дорослі. Розпорядок дня має бути чітким і спланованим. Це – дисциплінує. Наші діти вже доросліші і вони на автоматі роблять те, що прописано в правилах родини. Тому важливо, щоб рамки ставились від найпершого дня, як дитина потрапила до нас в сім’ю. Це кожній дитині дає певну свободу і розуміння поваги до себе, до інших дітей та до нас, дорослих, які прийняли їх у свою сім’ю.

Чи евакуювали ви дітей, коли почалася повномасштабна війна?
З початком війни ми прийняли рішення відправити всіх дітей до Італії, де їм буде безпечніше. Немовля залишилось з нами, а нині ця дитина вже в сім’ї. Вже під час військових дій під патронат до нас прийшов восьмирічний хлопчик та трохи пізніше було влаштовано під патронат ще й 13 річного хлопця.

Зараз багато дітей залишилися без батьків, але їх не поспішають віддавати в сім’ї. Чому?
Цими життєвими історіями займаються служби у справах дітей. Крізь спеціалістів проходить величезна кількість дітей та їх персональних історій. І кожне рішення про влаштування дитини в родину – має бути ретельно обдумане. Для цього потрібен час. Взагалі політика держави та соціальних служб в цьому питанні націлена не тільки на підтримку дітей, але й вихователів. Ми також люди, ми певний ресурс. Не так просто прийняти та віддати дитину. Це повинен бути виважений крок. Сім’я, яка приймає дитину, повинна визначитися з формою сімейного виховання. Якщо є велике бажання, то можна і сироту або дитину позбавлену батьківського піклування взяти під опіку. Бо якщо оформити патронат – треба бути готовому повернути дитину вже через пів року батькам або державі.

Проєкт “Гостини у родини” створений в рамках проєкту ЮНІСЕФ «Моніторинг потреб та підтримка дітей в умовах війни», що впроваджується Партнерством «Кожній дитині» за підтримки UNICEF Ukraine на замовлення Міністерства соціальної політики України та Національної соціальної сервісної служби України.

Працівники екстреної допомоги у Бучі в умовах окупації рятувати людей. ВІДЕО:

#КиївськаОбласть

Підписуйтеся на наші новини:

В Українці острів на Дніпрі хочуть з’єднати з дамбою намивом піску

Як вижити на війні. Волонтерка з Гостомеля Катерина Павленко відверто про жахи окупації. ВІДЕО

Схожі записи

У Київській облраді намагаються врятувати комунальні медзаклади

На Київщині новий термін дії комендантської години

В Ірпені міськрада незаконно обмежує діяльність квартальних комітетів

Напишіть коментар